Осінь. Ховає почуття десь внизу під багряним листям.
В рукаві легкого светру я ховаю спогади про далекий дім.
Зараз легко пригадати все - пса і кота, які крутились поруч,
все, що лишилось навічно там, та не прийшло сюди.
Від спогадів так пече у грудях, а руки - навпаки, наче в холодній воді.
Ховаю ці спогади, всміхаюсь у обличчя людей навкруги,
а по щокам зсередини стікають сльози. І час минає,
та спогади так і печуть, хоч і тримаєш їх вже у кишенях старих джинс.
Поступово залишається тільки біль, зображення вже майже немає рис.
А біль, вона все не пускає,
біль втрати, колюча біль туги.
І знаю, що краще не стане, нічого вже не повернеться як було.
Та тішишся тим, що завтра вже новий день, нові обличчя, нове кіно.
І все наче спокійно і тихо, і ти може не ожив повністю, та якось підвис,
Поки знову одного дня рукою не торкнешся кишені тих самих старих джинс...
Осiнь. Спогади
© Copyright: Божена Ведмедовская, 2024
Свидетельство о публикации №124090500151
Свидетельство о публикации №124090500151
Рецензии
