про причастя та спокуту

Ескіз 174

Бери;! Я же;рствую тобі; оста;ннє —
весь сві;т! Апо;столе, бери; його;,
бери; живце;м, пиши; свої; посла;ння
і поспіша;й, докі;ль не замело;.
Хто я; тобі;? Не бі;льш, ніж ти; до ме;не.
Прийшли; на ві;к, а звікува;ли чве;рть.
Одна; відмі;нність сце;ни від аре;ни —
не гру; віта;ють о;плески, а сме;рть.
Я ба;чу ти гото;вий спо;лом, Pa;вле,
світа;ми йти з мандру;ючим хресто;м —
ора;тором второ;паної пра;вди,
і ста;ти для юрби; провідни;ком.
Дару;й мені;. Хіба; про те; я мо;вив?
Мій хре;ст споку;та для чужи;х гріхі;в?
Яку; страше;нну гру ти обумо;вив,
яки;й страшни;й вого;нь ти запали;в.
Кому; прича;стя сіль, кому; півшто;фа,
Без бо;га ка;т, а з покая;нням ла;нь?
На сто; гріхі;в всього; одна; Голго;фа?
Аби; я змі;г би так, то; без вага;нь.
Аби; в одному; се;рці сті;льки го;ря
собі; приста;нище могло; знайти;...,
так не було; б ні Ба;биних Ізво;рів,
ні Бу;ч, ні Соловкі;в, ні Колими;.
(світлина: Архип Куїнджі. «Христос у Гефсиманському саду», 1901)


Рецензии