Душу синім парео прикрила, бо такої ніхто не знав.
Поруч бісові ріжки та ангельські крила,
Та не вдієш нічого -сам вибирав.
А душа та немов та причинна:
То відкрита, то кличе сама,
То не руш -не займай-зачинено,
В мілководді, чи дна нема...
То співає- бринять сльозини,
То в плачі- усміх зронять уста.
То їй душно,як справді зимно,
То їй холод у спеку дістань.
Вітер їй не гуде,а співає,
Ніч звичайна-не ніч -таїна
І в негоду веселка заграє,
Як на небо погляне вона.
Як вгадати, що де сказати
І коли яка примха мине?
Ну який же терпець треба мати-
Ти тепер розумієш мене?
Від сьогодні все стане нормальним.
Від сьогодні. Отак і затям.
Я вдома,по цей бік розлуки,
На чужині ти там.
Щодо Любові.Кому вона треба,
День не вечір-життя на плечах.
А я не шукаю вже небо
В коханих,колись, очах...
Оксюморон кохання
© Copyright: Николай Жихарь, 2024
Свидетельство о публикации №124083104163
Свидетельство о публикации №124083104163
Рецензии