так нiт же бо, або про весну та посмiшку

Вряди;-годи;, ще зли;ва вдалині;,
ще ти;ша ге;ть не провіща;є бу;рі,
а вже; згорну;ли кві;тоньки свої;
в ставку; купа;ви і тремтя;ть пону;рі.
Бува;є так, тума;н укри;в ставо;к,
так ні;т же бо: всі світляки; замо;вкли,
згада;є ті;льки га;й про холодо;к,
так осокі;р стає; за ні;ч пожо;вклим.
Ще вчо;ра па;дав в во;ду жо;втий ли;ст
з мої;ми мрі;ями до стрі;ч незбі;гом,
а ра;нком, ба;, стої;ть той верболі;з,
до п'ят від ма;ківки укри;тий сні;гом.
Мина;є все; і всьо;му є ціна;,
і в ко;жній по;смішці живе; весна;.
(світлина: Ілля Рєпін. «На сонці», 1900)


Рецензии