Дивлюсь назад… А там – роки, роки…
Хвилини і години… Щастя миті…
О, Боже! Скільки витекло води!
Мої думки і мрії білим шиті…
Там – всі мої знайомі і близькі,
Кого любила серцем і душею.
Когось давно немає у житті,
А хтось залишив у душі пустелю.
Дитинство, юність снігом занесло!..
Кружляють дивним маревом сніжинки…
Батьків згадала… В серці запекло…
Сльоза скотилась, наче від піщинки…
Та все ж були і ніжність, і любов,
Було тепло бабусиної казки.
Вітри епохи занесли юдоль*,
У поле повели, у гай, до балки…
Як я любила вітер, дощик, степ,
Старий ставок і неба звід бездонний…
За обрієм лишились сотні верст!
Був світ реальний, а тепер – фантомний*!
*Юдоль – злигодні, турботи, смуток.
*Фантомний – примарний, ілюзорний, уявний.
Дивлюсь назад
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124082500121
Свидетельство о публикации №124082500121
Рецензии