То вже хвороба. Бацили. Гормони.
Ручку хапаєш – і знову до бою.
Раз все навколо застигло в моно –
Ти в діалозі сама з собою.
Ах, не потрібна? Ну і не треба!
Є в мене рай, щоб душа воскресла:
У пів-віконні шматочок неба,
Топленим золотом капані фрески.
Бідний будинок – від смиків-трісків,
Висне, як муха, на чеснім слові.
Що нам помірять? Може, огрішки –
З душами грішними, будьте здорові?
Що нам між обстрілів – смерть собача?
«Вати» прикмета – усім відома:
Є у донбаських, спокійно сплячих,
Звичка хороша – вмирати вдома.
Мов не живу, а суціль ночую.
Вам не потрібна – і ви не нужні.
От тільки бахи, хоч я й мовчу їм –
Говорять завжди, й до чого ж дружно!
10.10.2023
Дружно
© Copyright: Надежда Еременко, 2024
Свидетельство о публикации №124081005509
Свидетельство о публикации №124081005509
Рецензии