Молох

Несила мовчати. Базікання, повне думок,
Висловлює, наче здається, дилему даремну.
У чому таланить - не знаю чого на зубок:
Мені про Хому, я однак бурмочу про Ярему.
Про те, що до *Молоху линуть качки підсадні,
Лишаючи після прильоту розкрадені гнізда,
Чия причепурена совість дрейфує на дні
Нестачі законів, на розі сусіднього міста,
Забутого Богом, кийками забитого вщент,
У центрі якого щоденні жертовники повні;
У місті, побиті якого - округлий процент;
В містечку, що плаче таємно, всміхаючись зовні
До мирних містян, що наразі їх меншає рід,
Допоки у бік промисловості клацають пащі
Гостей карколомних. То може замовити слід
Молитву суцільну, що впрошують долі пропащі
Та майже прощають померлі... цивільні жінки -
Чиїсь матері та кохані, чиїсь господині -
Загиблі від вчора за планом небесним чітким.
Прощають, бо брами Господні занадто гостинні
До всіх без розбору. Воно зрозуміло чому -
То прояв забутого людством вогню милосердя:
До дурня Ереми, що завжди спіткає Хому
В пустих теревенях словес, що малює майстерня
Моя трикімнатна, де люстро доволі криве;
До війська вождя, що застиг в металевім погрудді;
До пащі війни, що ночами нестерпно реве
Й до цілого Світу, що Ти залишив у спокуті
За давні гріхи поколінь... Відпусти, Позивач,   
Зав’язаний зашморг на шиї рішучого вбивці.
Якщо то вже так, то жінкам особливо пробач,

...Загиблим чудового дня на життєвій зупинці.


*Молох - символ жорстокої сили.


Пам’яті невинних.
Зо два дні тому, у сорока кілометрах від мого дому, від поранень після далекоглядної роботи ствольної артилерії, пішли з життя дві жінки, що неквапом поверталися додому.

06 серпня 2024р.