про це
в час коли; не вибира;ють слів,
доторкну;тись кінчика;ми па;льців
до виді;ння незабутніх снів.
Я жада;ю, як натхне;ння при;йде,
за прозрі;нням, що без слів луна;,
розпізна;ти наяву; приви;ддя
і крича;ти: — Це вона;, вона;!
Це вона; не дозволя;є спа;ти.
Це вона; — прові;сниця розп'я;ть!
Це у не;ї найміцні;ші ґра;ти
від нату;ги в се;рці дзеленча;ть.
Це від не;ї сві;т і мо;рок но;чі.
Це вона; —... життя;! Вона; і край...
Це до не;ї королі; охо;чі,
Це її; не ку;пиш зазвичай.
Це вона; похо;дить найшляхе;тно
від того;, Ада;мова ребра;.
Ли;ш у не;ї ті;ні дві, дуе;тно,
у нестя;мі зли;ті до утра;.
світлина: Огюст Роден. Поцілунок.
Свидетельство о публикации №124072806202