Колись «бухали», а тепер здаємо посуд ми гуртом.
Сиділи у застільнім колі, упираючись ліктями.
Тепер тверезі ми і рідше сидимо ми за столом,
вже багатьох катма і ми уже не ті, звичайно.
Друзяки дорогі, хай буде добре все усім!
На самоті, у зрілості років зійдемось тісно.
Не випадково, не безглуздо, звів вже нас навік
шлях-терен згубний, - осуд слізний, але втішний.
Я вас гукаю, хоч немає вас, можливо вже ніде,
бо юність і життя, жаль, зникли у старому океані.
Що залишається в нужді? Зарозумілий осуд вже?
Якщо все випито, здамо ми посуд наостанок!
Друзям!
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124072101068
Свидетельство о публикации №124072101068
Рецензии
