Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Апокалипсис

Подобны сонным исполинским львам,  нависли силуэты
тяжёлых, вросших в землю тюрем камнепалых.
И к узникам приходят по ночам подружки и кометы,
и месяц рыжим пауком ползёт по стенам вяло.

Когда слова истёрты в пыль, что исповедоваться звёздам?
На звёздах, как на стенах, сырость, черви, гниль и плесень,
а лица узников к утру, как пни, дремучим обрастают мохом,
так их сиянием холодным синим моет месяц.

Подземных рек склизь-зелень призрачная, звёзды, змеи,
долины лунные, обросшие орешниковым гаем.
Сто дней и сто ночей льют ржавые дожди и ветры реют,
вода вздымается до звёзд и тюрьмы заливает.

Там, где на камне камня не осталось, где сровнялись горы,
там кладчики возводят новую тюрьму из глыб цветастых.
Под виселицей расцвела багровым цветом мандрагора,
и петли висельников тем, кто жив, приносят счастье.

АПОКАЛІПСИС

Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети
тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем
і в’язнів по ночах відвідують коханки і комети,
і місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром.

Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво.
На зорях, мов на стінах, цвіль, черва,
зелінка й вогкість
Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом
аж обростуть за ніч, мов круглі пні, кошлатим мохом!

Підземних рік слизьке, примарне зілля,
мокрі зорі й змії,
долини місяця оброслі горіховим гаєм.
Сто днів і сто ночей ідуть руді дощі і вітер віє,
вода підноситься і зорі й тюрми заливає.

Де не оставсь на каменю ні камень, де зрівнялись гори
знов мулярі нову тюрму будують з брил
квітчастих.
Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори,
і мотуз вішальників для живих приносить щастя.

1936.