течiя

Водою час крізь пальці протече,
спинити хочеш? Так скажу - це марно.
Долоня, що лягає на плече,
тобі наснилась. Так собі, омана,
не більш за це. Здивована? Ще б пак.
Ще й липень загостився на подвір'ї.
Копає землю, наче той сліпак,
і ми в садку обидва, наче звірі,
ховаємось від сонця. Час - вода,
напитися б... Коли ще буде злива...
Коли би ти мені сказала да,
так ми би дочекалися, можливо.
А ти мовчиш. Тече собі ріка,
минає час, і хоч не зустрічайся.
А зустріч є, солодка та гірка,
нагадує поволі позачасся.
І як його спинити? Спиниш, ні?
Гадаю - ні. Зостанемось невинні.
Ні краплі. Надійдуть осінні дні,
на білій шкірі зникне ластовиння.
Гадаєш - не зустрінемось тоді?
У липні сяє сонце, наче сонях,
минуле - тільки кола на воді,
на пам'яті, та ще - на сивих скронях.
Струмок тоненький, річка лісова,
все знає, та нічого не покаже.
От як би дочекатися Різдва...
Ти хочеш? Дочекаємось, а як же.
А час тече, як річка нічия,
замислився - і роки промайнули,
і змінюється знову течія.
щоразу повертаючись в минуле.