а я марю прохолоди
ні приту;лку, ні терпі;нь,
а я зга;дую смере;ки
рятівну; глибо;ку ті;нь.
До землі; така; неми;лість!
Пря;жить Со;нце, наче хлю;ст.
а я зга;дую про сві;жість
Із твої;х коха;них ву;ст.
Скі;льки жа;лю, скі;льки шко;ди
з пересо;хлого струмка;.
А я ма;рю прохоло;ди
від оста;ннього ковтка;.
світлина: Йосип Бокшай. Бокораші. 1964
Свидетельство о публикации №124071503395