Серпанок, приховавши небокрай,
Теплом спустився, землю оповив.
Ще один день,
Це — справжній земний рай,
Якщо живемо й стачає сил.
Є трохи світла вдень,
А більше — у душі.
І квіти у вікні — неначе знак,
Що встоїмо й скоро край війні,
Й спробуєм іще життя на смак.
Вона — немовби з іншого часу,
Можливо, через те її очам
Вдавалось бачити невидиму красу,
Що притаманна рідкісним речам.
Він пережив чималий біль, і ран
Було достатньо у його житті.
Й очі бачили все наскрізь, без оман.
Він точно знав, яким шляхом іти.
І ось раптово, без координат,
Невипадковий збіг десь і колись,
Може життя подумало стократ,
Щоб раптом стежки їх пересіклись.
Серпанок майже зник, і небокрай
Знов променіє посмішкою буття.
Й кожен день — це справжній земний рай
Якщо цінити кожну мить життя.
2023 р.
Серпанок
© Copyright: Сэя Тод, 2024
Свидетельство о публикации №124070600733
Свидетельство о публикации №124070600733
Рецензии