Більш ніж треба, такий я був гордий,
але слабшим, ніж все примусове.
сам собі я вручав будь-які нагороди
й не виконував мною обіцяне слово.
Гнув людей і кидав їх до себе під ноги
й сам не раз у багнюку я падав.
Навіть тим був, хто скоює подвиг, -
для одних був герой, а для інших я падаль.
Вибачайте мені, якщо зможете, звісно,
бо, коли за діла мої буде кінцева відплата,
коли руки складу я хрестом все очисним,
не залишиться часу уже, щоб прощати.
А ти кажеш, що кращий, ніж я, навіжений,
але так не прожив би життя своє знову,..
Ну, а я би прожив! Бо одне воно в мене.
Все!!! Це останнє моє уже слово...
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»
Слово
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124062901826
Свидетельство о публикации №124062901826
Рецензии
