Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Жалоба тёрна

Затихло. Птицы больше не колышут листьев,
труха во тьме, подобно взгляду смерти,
сверлит холодным светом сырость леса,
как око, что в дно жизни смотрит, жадно вперясь.

Из раны ночи капля крови - то калины
меж листьев крохотная ягода алеет.
Мой брат олень, с тобою оба мы из глины,
но ты про жизнь гораздо лучше разумеешь.

Всё, что мы знаем: больше звёзд, чем мака зёрен,
узлы житейские точно узлы пташиных лётов.
И что ни ночь, всей болью жалуется тёрн,
что должен был он некогда чело Христа колоть.


СКАРГА ТЕРНУ
Затихло. Птахи більше листя не колишуть,
і порохно у темряві, мов погляд смерті,
свердлить холодним світлом мрячні нетрі лісу,
як око, в дно життя задивлене уперто.

Краплина крові з рани ночі — це калини
маленька ягода між листям червоніє.
Мій брате оленю, обидва ми із глини,
та ти життя від мене краще розумієш!

Усе, що знаєм: більше зір, як маку зерен,
вузли життя немов вузли пташиних льотів.
Щоночі скаржиться рослинним болем терен,
що мусів він колись чоло Христа колоти.