Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Кода

Шумит, шумит уныло жизни жито,
колышет дел тугие колоски.
Так поспевает хлеб надежд людских,
Всей тяжестью своей к земле прибитый.

И небо синее провеивает ситом
пшеницу наших дел сквозь взоры звёзд.
Вражда, как обвивает вьюн  колосья,
собою оплела земли корыто.

Дорогу стелют нам не только розы,
нас обдувает ветер снеговой,
карабкаемся мы на скалы острые...

Благословен будь путь наш грозовой!
Покуда пробовать и падать можешь,
ты счастлив, друг, ведь ты ещё живой.


КОДА
Шумить життя журливе жовте жито,
подій хитає повні колоски.
Додолу вітер гне плоди важкі,
як спіє зерно людських мрій налите.

І провіває синє неба сито
пшеницю діл крізь зір дрібні зірки.
Змагання, мов повою колоски,
оплотом обплели землі корито.

Дорогу нам не стелять тільки рожі,
навпроти віє вітер сніговий,
на скелі пнемось гострі, непригожі.

Благословенний шляху грозовий!
Як намагатися й впадати можеш,
щасливий, друже, ти, бо ще живий.