про полин та горнятко
Як посу;ха ва;бить до зра;ди розпачли;ву хма;ру!
Без ві;тра не змо;жуть прожи;ти і ми;ті вітри;ла.
Верби;ці скида;ють у во;ду не ли;стя, а си;ли.
Нія;к не пригні;чує ши;ю найпи;шне нами;сто.
А ща;стя не ме;нш безпора;дне, ані;ж беззахи;сне.
Пові;тря не ста;не їдки;м від гірко;го поли;ну.
Де па;м'ять жива; — там пота;влять нову; Десяти;нну!
Розкри;ються бра;ми назу;стріч і без пока;яння
Запо;вняться гру;ди, відкри;ті вітра;м для ди;хання.
Прекра;сної дни;ни і я, як та це;рква, пори;ну
зі схи;лів у ви;рви споча;тку, а по;тім — до чи;ну —
найлі;пшого чи;ну у сві;ті — твори;ти коха;ння,
таке;, що не зда;тна всота;ти ця ри;ма оста;ння.
Свидетельство о публикации №124061004270