8 строф

Біль був тривки;м, а сон трива;лим. В одри;ну пра;вилась пості;ль,
засте;лена в'ї;дливим жа;лем, що ті;пав ду;шу звідусі;ль.
Мота;лись дні, а ніч висі;ла над голо;вами плугарі;в,
І від безви;ході знеси;ла мори;ла зе;млю без дощі;в.
Грози;вся схід свої;м осо;том. Втім має пру;гу на;віть щем.
Так, здо;брений крива;вим по;том, чека;в насі;ння чорнозе;м.
Люба;ска ни;цого нева;рта. Перу;н не ви;рине. Коли;сь
Нака;же Ки;єву Ора;нта: — Просни;сь від за;шморгу, просни;сь!
Сві;тів чима;ло є, чима;ло і мов, і рі;зних голосі;в,
що над лана;ми пролуна;ло, лише; оди;н — у журавлі;в.
Зоря; вечі;рня і ранко;ва meжу;є по;світ і пітьму;.
Стина;є і злуча;є — мо;ва, і мно;жить на;віть однину;.
Нема; спасі;ння від загу;би, коли; знедо;лене мовчи;ть.
Боя;ться сло;ва душогу;би, напу;чують kрізь зу;би — цить!
За вди;хом крок, за кро;ком сло;во. Зі всіх омрі;яних виго;д —
найпе;рша ма;ти рі;дну мо;ву, а там — люди;ну і наро;д!
На ва;рті по;ступу — різни;ця, відмі;нність тон не зіпсу;є.
Коли; всі однорі;дні ли;ця — не відрізни;ти де своє;.
Одномані;тні лише; слу;ги у передви;борчій брехні;.
Від лицемі;р'я до нару;ги — всього; пів кро;ку по землі;.
Коли; вітри;л вітрі;в не ме;нше — не затаї;тись острова;м.
Пряму;й коня; за о;брій, ве;ршню, у;слід хмари;нам-втікача;м.
До ті;ла бли;жче всіх тільня;шка — лови; натхне;ння, кутюр'є;!
Така;, як всі, строка;та пта;шка, втім, на;віть в хо;рі со;ло є.
Співа;ють в по;лі хліборо;би серпі;в мело;дію без слів.
Лиш подиві;ться на сугло;би — покру;чені з усіх бокі;в.
Втім, скі;льки ні;жності в доло;нях, втім скі;льки до;брого в оча;х,
і, як голу;блять руки до;ню на швидкопли;нних вечора;х.
Яко;ї шко;ди завдава;ли ці ру;ки, о;чі татарві;?
І до;ня — бра;нниця нава;ли, і сам знекро;влений у рві.
Згорі;ла це;рква дерев'я;на, найнесте;рпимим із бага;ть.
Лиш та земля; обітова;на, де ко;сті пра;щурів лежа;ть.
Лети;, стріла;, трива;й пого;ня. Годи;ну па;м'ять спобіга;й.
Яки;й їзде;ць — таки;й комо;ня. Коти;ть без ко;реня кура;й.
Дороговка;з життю; — курга;ни. Над ни;ми кам'яні; хрести;.
Над ни;ми мі;сяць лихома;нний люби; не мо;же досягти;.
Любо;в до Го;спода на не;бі? Не зокре;ма, а взагалі;,
Коли; він — в се;рці, він — в потре;бі щасли;вим бу;ти на землі;?
Го;сподь живе; в оча;х Марі;ї у волошко;вому вбранні;,
І від зневі;ри шалені;є, і го;їть ду;шу в ко;жнім сні.
Не має па;м'яті дити;нство, лиш не;ба дба;лого блаки;ть,
і ма;мине шитво; барви;сте, і ді;да сміх, що все прости;ть,
і сум, і ра;дість від пізна;ння, яки;й непі;знаний цей світ,
і пі;сня жа;йворона ра;ння, і чорнобри;вців пі;зній квіт.
Нема;є бі;льше святогу;дства від спомина;ння відректи;сь.
Роди;ни зра;дник Боголю;бський діди;зну па;лить сміючи;сь.
Гаря;чий по;піл з жа;ром — при;сок. Так закипа;є ті;льки кров.
Так почина;ється з коли;сок до па;м'яті дити;нства зов.
Жада; з'їда;є справедли;вість. Така; fudgeу;лія вождя;.
Як недола;дна тонкошкі;рість, коли; прони;злива брехня;.
Пройду;ть і зли;ви, і посу;хи, впаде; і ви;гасне імла;.
Вола;йте ду;жче, вбогоду;хі, за безкори;сність джерела;.
Із соломи;ни капелю;хи — немо;вби со;нячне вбрання; —
не захистя;ть від завірю;хи зуми;сно, лише; навма;ння.
Де гі;дність є, там є і ми;лість, без упере;дження умо;в.
Де є умо;ви — там безси;лість життя; покла;сти за любо;в.


Рецензии