Я туди не повернусь

«Роки важкі, немов валізи,
облишмо на вокзалі, -
у древню Вінницю поїдем,
де ми з тобою проживали»
 
Я туди не повернусь. Дощі поливають там стріхи у тиші,
горобці горобину клюють і засмаглі розпечені вишні,
там в хатині старенькій блукають примари, і вітер, і миші,..
Я туди не повернусь. Не хочу в компанії тій бути лишнім.

Зберігають одвірки і вікна відбитки, і доторків зичать
пальцям тих, хто давно спочиває на цвинтарі й вище,
біля печі нудьгує рогач, рукавиця і скриня мовчить на горищі,
павутиня підвалу і спогад варенням бурштиновим кличе.

Пам'ять спить поміж рам на підстилці із сірої вати,
ледь торкнешся раптово, - гайда бурмотіти, зітхати.
Я туди не повернусь. Я й так без вини винуватий
перед тінями рідних і перед старенькою хатою.

Перед юністю тою, що щастя давала так щедро.
Провалилась вона у кишені жорстокого світу.
Я туди не повернусь ніколи, ніяк, навіть ледве.
Не чекайте мене - вишні, привиди, юності вітер.