Схилилася, дивлюся вниз і плачу,
Конвалії там... Сльози як роса...
Шепочуть ніби квітки - Йой, гарячі
Й солоні... Кожна жалить, мов оса...
- Пробачте, квіточки, я не навмисне,
Нахлинула зненацька туга й біль...
Буває часом, інколи так стисне,
Що серце ніби колеться навпіл...
Поллю вас з лійки чистою водою,
Я змию з вас усю пекучу сіль...
Блищіть, лишень, прозорою росою,
Нехай вам всі радіють звідусіль...
Повз вас хай не проходять без уваги,
І п'ють, немов нектар, ваш аромат,
Ви зараз надали мені наснаги -
Думки самі лягають швидко в ряд!
24.05.2024 р.
Пробачте, квiточки...
© Copyright: Татиана Максимова, 2024
Свидетельство о публикации №124052403734
Свидетельство о публикации №124052403734
Рецензии