***

Мій лицарю, Ви несподівано з'явіться,
Бо я не уявляю, як і жить, мені, натхненник мій, -
Я ж Ваша учениця
Й без Вас не зможу подвигів здійснить.

Мої геройства непотрібнії нікому
Й Ви сам не хочете їх помічать.
В моїм житті Ви прозаїчнім і сумному
Уже перестаєте надихать.

Мої образи почуття мої загасять
Й іх полум'я вже мабуть не роздуть,
Й якщо не відігріти мене, з часом,
То нікому вже буде надихнуть

Мене на подвиги. Життя знов стане сірим,
Яким воно до цього і було.
І я в добро та справедливість втрачу віру-
Так ніби у житті їх не було.

Взаємності від Вас мені не треба-
Достатньо лиш поваги до мене,
Щоб знову я повірила у себе,
Без Вас мене ж ніхто не надихне.

Якщо кохання раптом моє згасне,
Якщо я розчаруюсь, лицар, в Вас,
То втрачу віру у добро, стану нещасна-
Тому його від "вітру" затулять

Останнім часом я постійно намагаюсь
Та жить у мріях та іллюзіях своїх,
Що ми із Вами, лицарю, владнаєм
Всі непорозуміння. Й пишу вірш

Та подвиг свій присвячую вчергове
Вам, лицар мій, та укотре не помічать
Зневаги Вашої я намагаюсь знову,
Щоб знов нове для себе відкривать

Й моє життя, щоб барвами палало,
Але давно нема від Вас тепла.
Яке б мене постійно надихало
Й душа моя знов відігрілась й ожила.