Евгений Маланюк 1897-1968 Полетье, 2

Давно уж полдень отсиял своею синью, -
Закат кровавый пожирает тьма
И на безлюдные далёкие пустыни
Ложится мёртвым саваном зима.
Где ж разноцветье/краски октября? Веселый  хмель? Их нет.
Грядут тяжёлые, слепые будни.
Где ветер дул, где клокотали рудни, -
Немая тишина, декабрьский лёд.
Кощавый глад. Руины пепелищ.
В тебе одной - хворобы все земли
И на тебе - проклятье всех времён.
Так будь же проклята ещё раз,  чуть живая,
Эллада Скифская, Эллада Степовая,
Сарматских Афродит, курносых Аполлонов!


Рудня  - железоплавильный завод.



Одсяяло, одсиніло полуднє, —
Кривавий захід поглинає тьма
І на пустелі дальні і безлюдні
Лягає мертвим саваном зима.
Де ж свято барв?Де Жовтня хміль? —
Нема. Ось дні грядуть буденні, темні, трудні.
Де вітер рвав, де клекотіли рудні, —
Там грудня — лід, там тишина німа.
Кощавий голод. Згарища руїн.
В тобі одній — хороби всіх країн
I на тобі — прокляття всіх прокльонів.
Будь проклята ж ще раз, полужива,
Елладо Скитськая, Елладо Степова,
Сарматських Афродіт, кирпатих Аполлонів!