ОСІНЬ ЖИТТЯ
Знов осінь й затужила знов моя сивіюча душа,
бо бабиного літа хочеться, - хоч день у Бога вкрасти.
Та затанцювало знову листя в парках і садах
«брейкданс» свій перший у житті й останній.
Свистун-бродяга-вітер схопить в’ялу розу враз
й поземка по Соборній понесе із бешкетом завзято.
Із урни витягне, закрутить й знову кине так,
що понесе над Бугом, над могилами й асфальтом.
Мені у Вінниці наснитись може лиш далекий рай,
де вічнозелені луки є, щасливі діти і війни немає.
Як хочеться мені з цим вітром закружлять,
щоб разом, мов листком нестись. Куди? Не знаю!
Накриє рік, мов саван білий. Це спокута і баласт
моїх гріхів, що скоїв живучи в пітьмі паяцом.
Вона - двірник, що спалює це листя у дворах.
Але я знаю, осінь - це оновлення і лиш початок.
- «ВІННИЦЯ: …відголоски життя», том 9
Осiнь життя
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124051303284
Свидетельство о публикации №124051303284
Рецензии