Коли кохання як мистецтво

О.М.

Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.

Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються напівтіні.
Це в очах твоїх сяйво грайливе і неземне.
І гармонія доторків – лагідна до тремтіння.

Я додам в цей шедевр гайдамацької гостроти,
Ну а ти – мелодійності голосу українки.
Як життя зачинають – так само творять світи.
Щоб знайоме і рідне відкрило нові відтінки.

Так спалахують квіти рожевістю навесні.
Так закоханій вишні освідчитись може явір.
В цьому те, що вкладають птахи у свої пісні.
Це рапсодія ніжності, м’якість тонів метафор.

Це неначе розквітли від зоряного пилку
Рози буйних вітрів із голів, повних креативу.
Це неначе розніженість персика на снігу
З пелюсток, це два дива викохують спільне диво.

Це виходять за рамки занадто тісних октав
Бархат тенору із оксамитовістю сопрано.
Це коли всі бажання без натяків розгадав…
Але не поспішаєш, бо знаєш, де ще зарано.

Море ніжності перли виносить з самого дна.
Так вулкан салютує, де пристрасті повні надра.
Моль чуттєвості - всесвіту крапля, на двох одна.
В ній безмірність зірок є константою Авогадро…

Вибухають емоції -  і на нічнім холсті
Різнобарвним світанком палає зірковий розчин.
В згадці краще лишилось, ніж малося на меті.
І нема для творців незабутніше і дорожче.