Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Конец света

Воронья туча плахтой бурой
на крышах скучилась брыластых,
и месяц, заломивши руки,
точно пророк, стал город клясть.

За все грехи и за всю подлость,
и за предательство и скотство,
злочинства, коими так полно
кубло презрения и сброда.

Тогда распутники и гарпагоны
псалмы притворно распевали,
и калибаны били в колокол,
гетеры, как кобылы, ржали.

Срамные, гнусные и мёртвые
луизы ложа покидали,
сарданапалов гордых жертвы
кровавы жала заостряли.

Двенадцать стрел  пращи небесной -
идут двенадцать вихрей долу,
Земля раскрыла пасти трещин,
в куски разбито Солнца коло.

Всё ближе подземельный грохот,//
Гремит вдали подземный грохот,
бьют в стены ураганом звоны,
и город покатился в пропасть
под лопот крыл и мегафонов.


4 января 1936

КІНЕЦЬ СВІТУ
Мов бура плахта, хмара круків
сідає на дахах бриластих,
і місяць, звівши сині руки,
немов пророк, став місто клясти.

За всі гріхи і всі провини,
за малість, зрадність і підлоту,
за злочини, що повне ними
кубло презирства і голоти.

Тоді розпутники і гарпагони
покутних псалмів заспівали,
і калібани били в дзвони,
й гетери, мов кобили, ржали.

Мерзенні, сороміцькі, мертві
люїзи з ліжок виходили,
й сарданапалів гордих жертви
червоні язики гострили.

Мов стріл дванадцять з неба пращі,
вітрів дванадцять шле додолу,
й Земля розкрила зворів пащі,
й розбите в кусні Сонця коло.

Гримить підземний лоскіт здаля,
вдаряє в мури буря дзвонів,
і місто котиться в провалля
під лопіт крил і мегафонів.

4 січня 1936.