Богдан-Игорь Антонич 1909-1937 Леклеки

Летели по-над морем раз леклеки,
летели в рай полуденных краёв.
Рощ кипарисных доносился зов,
и улыбались земли им далёкие.

Но от тревоги вмиг затрепетали,
ослабли крылья. Ужас овладел.
Лес парусов тут вырос вдалеке;
на мачты с криком счастья все бросались.

Затея тщетная, напрасна радость,
суда ведь в сторону другую мчались,
утёсы грозные до полночи дремали.

Вот так судьба на незнакомый шлях
ведёт частенько нас; с отчаяньем в очах,
превратности её, видать, в чужих руках.

Леклек «белая цапля, Аrdеа аlbа», также «аист», укр. лелека «аист», болг. лелек,  Словарь Фасмера.

ЛЕЛЕКИ
Летіли понад морем раз лелеки
до вирію, до південних країв.
Гаїв, де кипариси, чувся спів,
і усміхались землі їм далекі.

Та задрижали вмить від небезпеки,
бо крила їх охляли. Жах глядів.
Та ліс удалі виріс парусів;
всі з щастя криком на вітрил смереки.

Завчасна радість, заміри невдалі,
бо судна в сторону противну мчали,
до півночі грізні дрімали скали.

Так зриви доля нам на інший шлях
зверта не раз; з розпукою в очах,
що хід їх, бачимо, в чужих руках.