ХХ столiття

 «Вік-вовкодав вже плигає мені на плечі»
— Осип Мандельштам.

Вік двадцятий – «вервольф» - нам кидався на плечі.
Поодинці і гуртом. Потихо, болісно і страшно.
Хтось умить позбавлявся від жаху, щоб вмерти.
Хтось кінець свій шукав у боях рукопашних.

Ятрив душу і серце. Вгризався кликами у горло
нам усім. Й кров буяла червоним фонтаном.
Поділилось століття недоїдком з кодлом, -
вік двадцятий зростав, став від ситості п'яним.

Вік змінився. Злодійським він став, смутно-журним.
І байдужість порівняна вже із туманом, -
роз'їдає нам очі, гортані й уми клаповухі.
Лицемірним він став і блудливим обманом.

Кожний з нас, у шаленій, людській круговерті
про життя щось напише чи міф, чи легенду,
та вовки є, відлюдники ті, хто тікають від смерті,
й правду візьмуть, хоч раз, навіки! Не в оренду!

P.S.
Вік уже не хижак! Це драглиста медуза, немов холодець.
Ти не вхопиш його, він позбавлений плоті.
Нема сенсу наводити вже на корозію глянець вкінець.
Якщо хтось не допетрив, тоді розумійте з півслова.

- «ДАЛЕКІ ВІДГОЛОСКИ МАЙБУТНЬОГО», 1994-2024 р.р.