Вилазьте з панцирю, натхненнику мій любий,
Вже годі дутися й образу відчувать
До мене, Шуріку, Образи ж душу гублять, -
Вам треба ж мене і надалі надихать.
Хто ж, як не Ви, мене простимулює,
Щоб, вставши ранком, бігла у Купель.
Вода ж в Купелі всі болячки залікує
Й я заспіваю, ніби соловей. ;
Та знов природа мене зачарує
І атмосфера урочиста весняна
Й мої душевні рани залікує
І я не буду знов без Вас сумна. ;
Бо от побачитися з Вами не наважусь,
Доки цього не забажаєте самі, ;
Не варто, Шуріку вже жити днем вчорашнім,
Й пригадувати усі прикрощі мені. ;
Й доки не заговорите у чаті,
Я буду знову й знов переживать.
Лише хороше треба пам'ятати,
Про все погане треба забувать. ;
Без Вас сумненько, але я співати
Продовжую й радіти знов весні.
Та хочу лише добре пам'ятати,
Що в цім житті подарували Ви мені. ;;
***
© Copyright: Лолита Литвиненко, 2024
Свидетельство о публикации №124042705351
Свидетельство о публикации №124042705351
Рецензии