серце до серця

Коли вона молодша, говори
із нею, як з дитиною - поволі,
подвівши злегка очі догори,
де янголи, пресичені та кволі
летять у квітні, прямо коло скла -
всередину хотіли б завітати.
Коли б вона цю мить не засікла,
дивилася б на тебе, як на тата,
тому що є молодшою вона
у цьому квітні, що із цим робити?
Ти раптом постарішав, бо війна,
життя, що зірка падає з орбіти,
а час минає швидше, ніж колись,
і нишпорить, як злодій по кишенях.
Розбите місто, степ, горілий ліс,
та рій думок нав;язливих, скажених -
вона молодша, Господи, прости,
її до рук не можна прибирати.
Весна прийшла, звертається на ти,
мовляв - чого від неї хочеш, брате?
Любові? На війні? Облиш про це,
ця дiвчина тендітна та ласкава,
сміється, зазирає у лице...
Облиш, старий, тобі тютюн та кава.
Та кров і смерть під обстрілом вночі,
коли земля чи скиглить, чи трясеться...
Вона шепоче - милий, помовчи,
і серце притуляється до серця.