Я дивлюся на квіти
На лугу, на горбі…
О, які ж вони гарні!
Не змагаються, ні!
У гаю і вздовж річки
У дощі і в імлі,
В день ясний і уранці
Просто квітнуть собі…
Квітнуть квіти, радіють,
Що надворі – весна.
Червоніють, синіють,
Хоч вирує війна.
Від дощів не тьмяніють,
Не сумують ні дня,
Наче мрії, зоріють
Від припливу жадань…
Як би добре, щоб люди
Так, як квіти, жили,
Від натхненної музи
Набирались снаги,
Не впадали у смутки,
Коли інші змогли
В чомусь кращими бути,
Розумово зросли.
Щоб не сіяли розбрат,
Не штовхали в кювет,
Не дивилися згорда*,
Не шаліли, як смерч.
Щоб душею раділи
Долі інших людей,
У душі не темніли
Через щастя чуже…
*Згорда – з почуттям зневаги, з презирством; пихато.
Було б добре
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124042504423
Свидетельство о публикации №124042504423
Рецензии