про праску несвободу та вербу
У непроглядне майбуття.
Прозоре тільки небо Пасхи,
Як післясмак передчуття.
Який важкий тягар сумління,
Чорніше, ніж ота діра;.
Не відхрестився від каміння
найперший той, хто без гріха.
Кая;фа вирішив одного
Віддати на заклання тьмі
Заради Храму племінного,
Заради волі у тюрмі;.
Ні прові;сника, ні Храму,
Лиш затінок гранітних плит
і марновірність фіміаму,
неволі і сумління гніт.
І Україна — Палестина,
Батурин — споконвічний Храм,
І до майбутнього драбина —
Ніщо загубленим життям.
Пощо; брала ті муки мати,
Пощо; кругом стоять хрести...,
Для вознесіння після страти,
щоб, лунувши, перемогти?
Немає відповіді в серці,
Чи знайде прихисток душа
В шухлядах пам'яті по смерті,
Чи здешевіє до гроша.
Втім, тішусь тим, що несвобода
Не варта участі раба.
Шкода лише твоєї вроди,
Шкода, що сльози ллє верба.
Свидетельство о публикации №124042503004