Ти прийшла по мою душу

Ти прийшла по мою душу…
Непокірна…
Зваблива…
Незворушна…

Зазирнула під шкіру,
Поглядом зупиняючи ритм серця…
Сповільнюючи пульс…
Граючи голосом, ніби співаючи колискову,
Приспала мою пильність…
Не пам‘ятаю ні слова…

Відчуваю… ти прийшла по мою душу…
Інше тобі не цікаве,
Інше для тебе брудне, прісне і одноманітне,
Тобі потрібна глибина…
У вчинках…
Погляді…
Навіть рухах…

Внутрішньо відчуваю, що ти моя…

Чим пояснити цю нахабність?!?!
Гублюсь в думках…
Ти як повітряна тривога…
Змушуєш хвилюватись,
Занурюючи в себе…
Та повертаєш віру в якогось Бога…

Так… саме так…
В якогось Бога…
Бо ти з присмаком потойбіччя…
Як шоколад з перцем,
Сукупність протилежного…

Навіть твої парфуми…
Залишають по собі ауру дивного дурману,
Набір бажань…
Які неможливо озвучити…
Можливо лише відчути…

В цю мить готовий віддати тобі душу в обмін на твоє серце…
Якщо ти його маєш…
Так звісно маєш,
Та приховуєш майстерно…
Як і почуття…
Які живуть в тобі.
Дивитись на тебе … не торкаючись!!!
          Нестерпно!!!

Тебе хочеться…пізнавати…
Роздивляючись в темряві…
Риси обличчя, вигини тіла…
Ловити блиск в очах…
Чути шепіт поряд…

Ось, що значить втрачати контроль…

Піддаюсь тобі…
Дієш ніби анестезія,
Повільно, плавно та впенено і рішуче…

Самообман? Іллюзія?!
Як це діє?!!
Розкажи рецепт свого зілля!
Або розкажи, коли мине…

Зупини мене зараз…
Бо це божевілля…
Та я добровільно втрачаю себе…

Ти прийшла по мою душу.
Отож, бери…
Я розчинюсь в твоїй пітьмі,
Віднайду загублене серце і назавжди привласню його собі.

По іншому бути просто не може.
Чекаю. Прийди…