Погляд вiдьми

В.Д.

Сам я жодного разу, як каже народ, не містик.
І вважав, що в чутках щодо відьом немає змісту.
Та й зустрівши її, не відчув, що кровиця стине.
Щось пихате, мовляв, «ти каліф тут аж на годину».
Та сама тут хіба що на ніч ти Шахерезада!
Аж таке почалося – і в казці не розписати.

Подивилася вперше – і все, чим я жив, набридло. Розгубило вино хміль. І смак повтрачало їдло. А дівчата – неначе хтось вичавив з них красу всю. Хтів подалі від неї – неначе в колодки взувся. Отакої, міркую, нічого собі халепа! Але то квіточки ще були. Почорніло небо. Стало смаженим віяти. В серці уже неспокій. А думки всі про неї: що очі такі глибокі, губи дуже п'янкі тощо…

Аж подивилась вдруге.
Підкосилися ноги, почали тремтіти руки. Почуття - ніби я опинивсь перед нею голим. І дарма обмальовувавсь білим безсилим колом, бо ж воно стало чорною діркою дріб квадратом. То миттєво дійшло, що тюрма – це не там, де ґрати. А де можеш іти, та немає куди податись. Наче ходиш, а в тебе на лобі набито статус. Все так складно,що всім зрозуміло – куде простіше? – посміховисько. Зовсім тепер вже не лізе їжа. Очі просто б не бачили вин та розваг. Дівчата стали мов безстатеві. Почало не вистачати вже й легеням повітря, коли не її духи в нім. Зрозумів, що уявлення всі мої трошки хибні. І неясно тепер, чи заплутався в опереті, чи застряг в «Вії» Гоголя.

Аж подивилась втретє.
Піднялось щось страшне – та немає і назви тому. Буревій чи торнадо – таке, що і сліду дому не лишило, знайомих і подруг порозкидало. Камінь тріскався, плавилось все, що було з металу. Ніби поруч все геть попалили-побили ГРАДи. Тільки й того, що сам якось виповз. Тому і радий. Ну а той ураган бешкетує, с землі стирає все, чим жив перед тим… Та навряд чи в мого пера є здатність все передати уповні, якщо відверто.

Що було б, якби ти подивилася ще й вчетверте?