Коли я стану звіром, убий – не зволікай!
Запхай у чорні діри усі мої шматки
Із сонячних льодинок, які у слово Кай
Хотів зібрати нині, а склав лиш матюки.
Не можу напоумить і помирити вас,
Відтак втрачаю душі, і Бог це попустив.
І знов, як сніжним комом, злітає помста мас,
Мій дух впадає в кому, далеко до мети...
Коли я стану звіром, чи, може, я вже став,
Моє бажання миру ви сприймете за зло,
Тоді моя байдужічть зруйнує всі міста,
По ваші прийде душі затушене гало.
Мої вуглинки рідні, не грійте ж ви мене!
Загасну я опівдні, і буде все дарма.
Гаряча ваша праця, що в бій мене жене,
Не воїн я, не наци, а сам собі тюрма.
Усе до ранку зникне – і пам'ять, і вогні,
Ми глянемо у вікна, а там – небесний рай.
Чека на нас лиш віра, і правда без брехні,
Коли я стану звіром, убий – не зволікай!
березень 2024
595. Звiром
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2024
Свидетельство о публикации №124032806387
Свидетельство о публикации №124032806387
Рецензии
