Пролiски

Вже березень надворі, а зима,
Не покидає володінь уперто,
Не слухає природу і сама
Закрила всі шляхи весні відверто.

Прокинулася Мавка лісова,
За міцний сон вона природі вдячна.
З покоїв  вийшла – Що це за дива?
Ще сніг навкруг – і стало дуже лячно.

Де  забарилась подруга-весна?
Не переплутала вона щось часом,
І що тепер  робитиме одна?
Ліси ж у зелень одягали разом.

Ніде весни нема, оце біда,
По лісу бігла боса по морозу.
Такі палкі, великі на слідах
Поміж дерев на сніг упали сльози.

Розтанув сніг і квіточка жива
Зросла з сльози тендітна і тривожна,
Блакитна, ніжна не знайти слова,
Щоб передати всю красу цю можна!

Побачило це сонце, в цей же час,
Проміння кинуло у сніг завзято –
І все навкруг перевернулось враз :
Сніг тане і струмків біжить багато.

Зітхнула в  розпачі тоді зима,
Відкрила браму,  віддала вітрила,
Для неї місця більше тут нема,
Тепер весна вже розпустила крила.

А проліскові сині  квіточки
 Палали, наче вогники чудові.
Для неньки прокладали, як дочки,
Стежинки між дерев зручні та нові.

Упевнено по ним весна пішла,
Зустріла Мавку, до грудей прибрала,
Все стало враз під владою тепла,
Зазеленіло та порозквітало.