Чи то таке життя, чи то такий рубіж,
Та, що б там не було, живи і дихай рівно.
Приклали до тебе сталевий гострий ніж,
Очікуючи тих, хто нас вестиме в прірву.
Тож, ковзай, балансуй; по лезу слів ходи:
Вже скоро небокрай, і, разом з ним – світанок.
Обернуться вони так скоро всі на дим,
Лишаючи слідів перерожденних мавок.
По тихому спада моя важка броня,
І відчуваю кус, хоча уже без болю.
Чи треба хижаків мені уже спинять,
Якщо із тіла геть ти висковзнув на волю?
Струмок твоїх думок – все ширшим він стає,
І вже, немов ріка, що дамбою не стримать.
Тож, саме отаким шлях фаталіста є –
Повз течію плисти з відкритими очима.
березень 2024
562. Течiя
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2024
Свидетельство о публикации №124031303592
Свидетельство о публикации №124031303592
Рецензии
