Гори, моє життя, у полум'ї війни
Як вибратись хотів, але, на жаль, не можу.
Достукатись, але не чують вже вони,
А їхні ланцюги вже більше не тривожать.
Я віршем ріжу плоть чужу, як і свою,
Бо серцем не такий, і крові не жадаю.
Нікого в світі цім я вже не впізнаю,
Питаючи в небес: "Що ж буде з нами далі?"
А небо все мовчить, секрет не розкрива,
Хрести лиш золоті на храмах почорніли.
Людей жере інстинкт, і висохла трава,
У парках сухість, жар земне з'їдає тіло,
Не дивлячись на те, що уночі мороз:
Державу прирекли на мережу агоній.
Гори ж, моє життя, бо в тебе вже некроз,
Гангрена і чума, і вже без заборони.
березень 2024
551. Гори, мое життя
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2024
Свидетельство о публикации №124031107698
Свидетельство о публикации №124031107698
Рецензии
