Дивні дні... та ще дивніші ночі...
сни і кава з присмаком артхауса,
доля не сміється вже — регоче,
як поганий хлопчик, що знущається:
у вікно жбурляє каменюки,
при нагоді сіпає за коси,
люди кажуть, б'ється, значить, любить,
але я в таке не вірю зовсім.
Той, хто любить, той поділить жуйку
і портфелі донесе до школи,
віджене кусючу злючу Жульку
біля двору сивого Миколи...
Давні дні... та ще давніші ночі...
що вже ображатись і сопіти?
Я доросла, доля — досі хлопчик...
Саме час його усиновити...
Поганий хлопчик
© Copyright: Юка Санна, 2024
Свидетельство о публикации №124030900770
Свидетельство о публикации №124030900770
Рецензии