Хоч не просте теперішнє життя,
один Господь,що буде завтра знає,
всі біжимо в найближче укриття,
як тільки звук сирени пролунає.
Здається всім,а не лише мені,
хоч Білозір'я розрекламували,
захочуть пригорнутись до землі,
з якої, за кордон повиїжджали.
У виразі глибокого жалю,
мов біль,що не зникає без пігулок,
обожнюють завжди землю свою,
яка в селі дала усім притулок.
Бажають жити в рідному селі,
де споконвіку сіяли й орали,
де,всі гуртом збирали врожаї,
батьки з дідами дружно проживали.
Повернуться вони в свої краї,
бо часто Білозір'я й мама сниться,
як перелітні птахи навесні,
обов'яково,як війна скінчиться.
Люди, мов перел тн птахи
© Copyright: Чубенко Саня Карпусь, 2024
Свидетельство о публикации №124030905004
Свидетельство о публикации №124030905004
Рецензии
