У краю неозорих степів
Прошуміло далеке минуле.
Пам’ятаю той запах землі,
Він завжди мою душу хвилює.
У тумані оманливих мрій
Залишилось навіки дитинство,
Тільки іноді в тиші нічній
Розсипається в грудях намистом.
Постає у солодкому сні
Тихий двір і дівчатко уперте…
Я пригадую стежку в селі
І крокую по ній, як уперше.
Відчуває душа аромат,
Незабутній затишок родини
І смакує, як хліб, благодать,
Поринає в чаруючі ритми.
Вабить світ ілюзорних надій,
Та на серці тривога, як камінь.
Ходить ворог по стежці святій:
Безпощадний, безжалісний Каїн…
Свiт iлюзорних надiй
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124021504558
Свидетельство о публикации №124021504558
Рецензии