про проса

Без гливих туманів і смальти,
в охмареній тиші проса.
Ридайте, ридайте, ридайте
дощами туги, небеса.
У зливу і шлях бездоріжжя.
Без віри й собаки ченці.
Не змити незмивної брижі
мені на гладенькій щоці.
Воліти, багнути, жадати
на щастя, на волю, на хрест.
Чекати звитяги чи страти
під ноти небесних челест,
і так неоглядно, дбайливо
кохати під небом проса,
аби в божевіллі від зливи
писати оці словеса,
аби срібнолисті раїни
шуміли, бруніли струмки,
і ти мене знову зустріла,
де ми розійшлись на віки.

світлина: Семен Прохоров. Українська дівчина. 1925.


Рецензии