Куди...

«Летят країною ракети,
Куди летять? Куди впадуть?
Це не кіно з страшним сюжетом,
Це українці так живуть»...

Настав новий рік, але не про нього,
В котре в жалю складатиму вірш...
Вибухи зранку, панує скорбота,
По містах України прямує вже ціль...
Атаки масовані в новому році,
Мета їх – вбивство людей,
Скільки вже можна, агонія досі,
Міста прикордонні не впізнати тепер...
Звірства такі, це чинять істоти? –
Хіба здатна людина чинити таке?
Злочинна підтримка, де є духовність,
Зникла кудись, хто зупинить все це...
Цілять в лікарні, церкви та будинки;
Дитячі садки, шкільний двір...
Та з задоволенням викладуть звістки,
Про те, що ракети влучили в ціль...
Багато чую про «русскую душу» –
Не зрозуміти в чому ж вона?
З війною тільки визнати мушу,
В шахедах, ракетах їх ширина...
Їх запускають масовано, щедро,
Щоб точно потрапити в ціль...
Але і мовчанка вбиває безжально,
Байдужість закрила, як темряви тінь...
Невже ви не бачите, що вже палає
Так само, в вогні і ваш рідний дім,
Не звинувачуйте тільки поспішно,
Того, хто спиняє «незмінну ціль»...
Не може країна тільки вбивати,
Вже відповідь дійсно іде...
Та всі запитання до керманича ставте,
Куди він країну з війною веде...