Від самоти до самоти...
від зречення до нОвих зречень...
а ти не гасни! Ти світи!
Забудь про лезо заперечень.
Не тре' півсвіту обіймать,
а світ увесь - є дОста сили.
Що з того, що в душі зима,
коли вона весни просила?!
Світи! Для цього ти прийшла
з небесної ясної сині.
Нехай сміється півсела,
вони в абсурдності не вИнні.
Така їх доля, себто роль
у Божім величавім плані...
і скільки люду - стільки доль,
і стільки ж душ в Господній Длані.
На відкуп болю глибина
і самота, що неминуща...
А ти, немов зоря ясна,
світи у тьми чорнену гущу.
Свiти!
© Copyright: Ева Сокол 2, 2024
Свидетельство о публикации №124012302672
Свидетельство о публикации №124012302672
Рецензии
