Знову сирена тривоги,в будинку живем мов приречені.
Нічого не вдієш-не помилки править в складнопідряному реченні.
Може (не дай боже)статись безжальний запис у відповідній книзі.
Беззахісні, як ті рибалки на відірваній березневій кризі
Майже не згадую нашу любов- таємницю,
Що принесла більше радощів,чи може скорботи?
В глухий кут заганяю думки,як мисливці лисицю.
Не піднялася рука:намагався спалити з віршами блокноти.
Роздуми про минуле-майбутнє нагадують кораблетрощі,
Насправді, найбільша втіха- зустріти світанок,
Від ревнощів готовий тебе спалити на площі,
Але довго живи, кохав та кохаю кажу наостанок.
Мрії,мрії-як свідчення про неможливе.
Доля одна, не чернетка складена наспіх, наживо.
Правдивий, як бувають лише смертельно хворі.
Відбій повітрянної тривоги-голосно вимовив хтось у коридорі...
Слова наостанок
© Copyright: Николай Жихарь, 2024
Свидетельство о публикации №124011405694
Свидетельство о публикации №124011405694
Рецензии
