Гра уяви

Ніч… На небі ясний місяць, зорі,
Чекаю я на тебе, як завжди.
Чекаю так, як не чекав ніколи,
Бо кожен новий раз, то свято на душі.

То пісня, що лунає прямо з серця,
Мелодія, яку я чую уві сні.
То щастя бачити тебе нарешті,
Після далеких діалогів тих німих.

І ось вже час, ти тихо виринаєш,
З-за обрію, який видніється у далечі.
І тіло немов струмом пробирає,
Коли я бачу силует твій, там, вночі.

Тепер, торкаєшся ти світла сонця,
Що ллється наче водоспад, згори униз.
І знову в темноті, і знову сонце,
А ти все ближче, наближаєшся скоріш.

Та ось, ми поруч, все завмерло навкруги,
Світ зупинився… Це заради тебе…
Заради тих очей, прекрасних та ясних,
Які так щиро дивляться на мене.

Заради посмішки, що в серці моїм,
Всі відчуття так легко й стрімко оживляє.
Все оживає, синім полум’ям палає,
І все згорає… Та народжується знов.

Ти та єдина, та навіки неповторна,
Що полонила мої серце й думки.
І світ чаруючий, магічний, що довкола,
Ти відкривала кожен раз для мене більш.

Нехай між нами відстань простору й часу,
Та неважливо це, коли зі мною ти, повір.
А поруч завжди, навіть зараз ясно,
Я бачу, як літаєш ти до мене в сни.

Та все ж цікаво, сни ці справжні?
Чи гра уяви на душі?


2012