Хата дитинства

Здрастуй, хато дитинства! Бабусю, покрита
Білою пухнастою хусткою!
Що там читається у  вікнах твоєї  вічності?
Після смерті батька світ почорнів
І став химерною пусткою…
Пропали гени… Роду мого ідентичності…
Ще довго стояти тобі отут самотиною?
Ти бачиш… Усі ми з обіймів твоїх розлетілись!
Я більше ніколи … Не зможу відчути себе дитиною…
О, мій Боже! Гнів свій зміни на милість!
Я більше не буду… Спішити  зробити усе…
Город прополоти… Сходити в крамницю…
О, хато дитинства… Одна із сакральних осель…
Хто і коли розгадає… Твою таємницю?
Ну, здрастуй, сердешна! Чого приперлася знову?
Раніше потрібно було приходити часто…
Ти втратила все… Себе… І життя основу…
Я не вірю сльозі… Бо вона не зможе упасти!
Я не вірю тобі… На могилу сліз не неси…
Не турбуй нікого… Запізнілим сум’яттям…
Ти скоро мене, стару… Продаси…
Адже тут… Твого роду… Одвічне прокляття!
Адже тут… Самотина… Тут – німота!
І ця німота… З усіх вікон трубе…
І немає важче… Утрати… Важче хреста…
Втрачаючи рідних… Ми втрачаєм себе!
Провідай матір… До мене уже не приходь!
Мені цікаво… Як їй у приймах живеться?
Ваші долі поплутав лукавий… А, може… Господь…
Сьогодні вже… смерть… У кожному з нас озоветься…
Смерті наперекір… Я ще почекаю усіх…
Поки душі убогих… Відродяться з попелу…
І тут, на подвір’ї… Дитячий лунатиме сміх…
Не думай продати мене… Так поспіхом… Зопалу!
Будь мужньою, пташко! Борись до кінця…
Тільки Господь знає доль наших віхолу…
Може, доля твоя… Зовсім… Зовсім… Не ця!
Може, внуки ще стануть… Твоєю утіхою!
А, може, я стану прихистком… Стану монастирем…
Я стану храмом… Що вкриє від бід…
Сплітаймо коріння… Ми разом ніколи не вмрем…
Бо тут в кожному камені твій родовід!