Хтось каже, - не йде вже наш потяг-состав.
На місці стоїть. Сліпо тикає носом
у рейки порожні. Та Вінниця рідна, одна
крізь час шкандибає й воює крізь попіл.
І куля земна у Галактиці мчить
шалена, красива, зелено-блакитна ...
Куди? У бавовну хмарок покладе і приспить
війну новорічну до свят. Хай сповита
в могилі лежить. А залишиться лиш серпантин
срібляний, ліхтарики різні, зірки золотаві,
і дух мандаринів, і посміх дитячий яскравий.
Древній Рік - у відставку! Новий - українських твердинь!
Новий 2014
© Copyright: Петр Скорук, 2023
Свидетельство о публикации №123123103830
Свидетельство о публикации №123123103830
Рецензии
