Казка Ялинка

   Була зима. В одному невеличкому лісі біля галявини росли дві молоді ялинки. Над ними нависали гілки старого дерева бабусі-ялинки. Здавалось, що вона їх закриває від усіх і захищає. Молоді ялинки були пухнасті та дуже гарні. Вони знали про це, бо  бачили, як  на них задивляються сусідні старші дерева і чули як ті  шепочуться: «Ой, які ж красуні оті дівчатка - ялинки,  та жаль, що стоять прямо біля галявини на видному місці». Чого  жаль, чому жаль?  Ніхто так і не пояснював. Тому вони ображались на свою бабусю, що вона їх, таких красунь,  ховає.
          Ялинки  полюбляли розмовляти між собою, вони б гомоніли не стихаючи, та бабуся-ялинка їх щоразу зупиняла, особливо коли в лісі з’являлися люди.
    Та більш за все ялинки полюбляли, слухати вітер. Він  їм приносив цікаві новини, різні історії, які йому розповідали дерева по той бік лісу. Бабуся – ялинка часто сварила його, щоб не розповідав зайвого, та ялинки  розпитували про все, їм було дуже цікаво.
      Якось узимку перед Новим роком, коли бабуся дрімала,  прилетів вітер    і став розповідати, як був у сусідньому селищі. Казав, що він дуже полюбляє перед цим святом бувати там і зазирати особливо ввечері у вікна до людей. Люди перед Новим роком    ідуть  до лісу, вибирають собі красиву ялинку і забирають її до своєї оселі.
    Вітер розповідав, що був свідком і  бачив власними очима, як вони  ставлять ялинку посередині  кімнати  і прибирають різними прикрасами та ласощами: різнобарвними кульками, бурульками, звірятками, пряниками, яблуками, цукерками, серпантином. Ялинка стає схожою  на  королеву. Коли вечоріє, на ній запалюють різнобарвні вогники, які мерехтять, сяють, як дорогоцінне каміння. Це виглядає, як диво, найкрасивіше, яке він будь – коли бачив.
      Дівчата  – ялинки  від цієї розповіді аж  затримали подих. Кожна уявляла себе у новорічному вбранні і тихенько заздрила тій ялинці, про яку розповідав вітер. Вони, шепочучи, ділились своїми мріями одна з одною, щоб не чула їхня сувора  бабуся.
      Бабуся – ялинка  інколи теж розповідала дещо дівчатам, та все повчальне, але про те , що розповів вітер, ніколи нічого не казала. Дівчата були впевнені, що стара ялинка  про це нічого не знає і ніколи не чула.
Бабуся – ялинка була вже дуже старенька і тому навіть вдень часто відпочивала, дрімаючи.
      Так сталося і в той день, за два дні до  новорічного свята. Дівчата побачили людей, що ходили і шукали собі гарну ялинку. Та ялинка, що була з краю, підняла свої віти і відхилила бабусину велику гілку, що закривала її збоку. Це було зробити не важко, бо стара ялинка в цей час міцно дрімала.
      « Іди сюди,скоріш» - покликав один чоловік іншого. «Навіщо нам кудись далеко йти, подивись яка пухнаста оця ялиночка, її і візьмемо на свято». Ялинка, здавалось, засяяла від щастя, її мрія збулась так швидко, що вона навіть і не сподівалась на таке. Її  сестра була наполовину прикритою бабусиною гілкою і не виглядала такою красивою, тому на неї не звернули уваги.
      Чоловіки взяли пилку і спиляли молоду ялинку. Їй було боляче так, що вона дуже налякалась, застогнала та заскрипіла. Потім її поклали на санчата і повезли до селища. Ялинка трохи заспокоїлась коли її в   кімнаті поставили у відро з вологим піском.   Вона собі думала: «Все витерплю і стану королевою». Нарешті нашу ялинку стали прикрашати, обвішувати ласощами та іграшками, а вона в теплому приміщенні розпушилася і стала ще гарнішою. Люди дивувалися нею та вихваляли красуню.  Та ж, здається, була дуже задоволена, та не розуміла, чого це її  смолисті сльози  так і котяться по гілкам, падаючи де-не-де долі, та наповнюючи кімнату пахощами хвойного лісу.
      А в лісі стояв галас, то плакала старенька бабуся за своєю онукою.
Цю мову розуміли тільки дерева. Нам людям це б здавалося сильним скрипом. Якби ми зуміли перекласти цю мову, ми б ніколи не робили цього лиха, бо заради тижневого втішання новорічною ялинкою ми губимо  її щасливе життя, ми її вбиваємо.
     Стара була безутішною, вона не могла собі пробачити, що не вберегла онуку. Про це  страшне свято, що забирає життя  ялинок, вона давно хотіла розповісти, та якось не наважувалась, їй здавалося, що зарано, а стало пізно. Бабуся крізь сльози почала свою довгу розповідь про красиве і страшне для ялинок свято своїй онучці, що з недовірою подивлялась на стареньку. Потім, з кожним словом, довіри ставало все більше і більше, бо вона переказала майже все, що молоді ялинки почули від вітру. « Що ж в цьому поганого?» - думала онука.
  Та бабуся повідала далі, що після свят ялинки закінчують своє життя на смітнику, або їх просто спалюють у вогні. Після цього заплакала молода ялинка, їй було жаль свою сестричку, яку згубили  люди. Вона не знала до цього, що люди такі жорстокі.   «Бабусю, а якщо мене наступного року вирубають на свято? Сховай мене надійніше, я хочу вирости великою,» - бідкувалась молода ялиночка.
  «Я все зроблю, що зможу, дай Бог, люди отямляться і не будуть робити нам лиха. Я чула, що деякі люди вже зараз на свято ставлять штучні ялинки, які  можна використовувати  багато років.» - відповіла стара ялинка.
     Все сталося так, як казала старенька бабуся – ялинка.
Пройшло свято. З  пухнастої красуні ялинки зняли прикраси і викинули її на вулицю в сніг. Ялинка  зрозуміла свою помилку .і що вона,  хоч і красуня, більш нікому не потрібна і життя покидає її назавжди.  Ще вона зрозуміла, що її мудра  бабуся про все це знала і недаремно ховала онук, вона хотіла зберегти   їм життя.