Я посмішку оділа на лице,
А на душі великий камінь.
І невідома сила так пече,
Вона зайшла давно за грані.
Той камінь розростається щодня,
Неначе він на дріжджах сходе.
Коли ж закінчиться ця проклята війна,
І повернуться усі сини додому.
І ніч не ніч....і день не день,
Життя немов призупинилось.
Душа наче жива, але на жаль як тінь,
Неначе та примара заблудилась.
Ой думи! Думи! Як приказать,
Щоб відлягла від серця ця заноза.
Щоб розтворився камінь, як пісок,
Та у житті на жаль різні прогнози!!!
КАМ НЬ НА ДУШ
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2023
Свидетельство о публикации №123122803541
Свидетельство о публикации №123122803541
Рецензии