Право як послiдовнiсть

Постановка питання про те, «що таке право?» безумовно закладає методологічний фундамент для створення ідеологічних сентенцій, де пошук відповідей формують певні послідовні логічні зв’язки, систематизуючи досвід та знання про належне, дійсне, потрібне, затребуване, доречне.
У правовій науці стосовно права у широкому його розумінні склались декілька підходів. Одні дослідники та школи права ведуть мову про те, що право то є система норм, правил поведінки, які закріплені в певних джерелах; інші, про те, що право то є благо, соціальною чи то суспільною цінністю, та навіть те, що право є простір. Усі ці контексти праворозуміння звісно мають свій практичний сенс, закладають глибокий фундамент для осмислення правоматерії як феномену, явища в житті людини, суспільства, держави.
Розвинулись права у своїх поколіннях; утворились більш стійкі та системні правові утворення – галузі права; з’явились рівні права – галузевий рівень, міжгалузевий рівень, дисциплінарний рівень, міждисциплінарний рівень; міжнародний, національний рівні, мезо рівень; загальний, локальний, індивідуальний рівні тощо.
Численні підходи до інтерпретації та сприйняття права людиною мають свої недоліки та переваги. У цьому масиві відстежуються і певні перманенті тенденції, парадигми, теорії, власне – певні закономірності розвитку та занепаду. Постійно вченими ведеться мова про плині, не сталі особливості його (права) прояви. Його вбачають і в появі додаткових юридичних конструкцій, і в певній систематизації, тощо. Очевидно, що ці обставини спонукали дослідників права на цілком логічних засновках вести мову про право як систему. Опісля уявлення права як системи, почали вести мову про механізми («регулювання», «забезпечення», «організації», тощо). І, знову ж таки, відстежився певний логічний зв’язок про те, що і за чим з’являється у правоматерії, її сприйнятті радше. Таке сприйняття звісно постає як «системність». Але цього не достатньо, адже теоретико-правовий підхід також є обмеженим і не віднаходить відповіді на основні поняття. Потрібна філософія, її методологія та знання.
У філософії, зокрема, посеред філософії права, стало правда більше місця для сентенцій та розвитку наукової правничої думки про те, «що таке право?». Науковий пошук мав свої результати, адже з’явились такі контексти як: модерн права, постмодерн права, метамодерн права; антропологія права; аксіологія права, аксіосфера права; семіотика права; глокалізація права, локалізація права, глобалізація права, тощо. Ісі ці та інші контексти «правосприйняття» (праворозуміння), відобразили і культурний, і соціальний, і суспільний аспекти думки про право. А, по суті, про людину, суспільство, державу.
Звісно, «історія права» відображає у цьому масиві цілком конкретну еволюційність, показує атропогенез права. Проте, думається цього таки не достатньо аби по іншому сприйняти право, його сенс, його особливість, його природу. Адже в усіх названих вище контекстах правосприйняття відстежувались одні і ті ж закономірності, власне – послідовності. Очевидно,  що ці послідовності давали вченим дослідникам та мислителям, на основі тієї чи іншої ідеї вести мову про право, розвиваючи ідею, розробляючи систему, тощо, При цьому, сама по собі «послідовність» не виокремлювалась в принципі, хоча як метод права проявлялась у дослідженнях на рівні «системного методу». Проте метод і  послідовність поняття не одні і ті ж. Це очевидно. Бо йдеться про різні феномени – один ширший – інший вужчий; один включає інший, але інший не є включеним.
Таким чином, беручи до уваги питання такої базової фундаментальної категорії як «послідовність», можливо сказати про її окремість, універсальність, про її практичність, про її перманентність у всіх процесах правотвоорення. Ба, більше, її можна поставити на рівні сприйняття права із такими фандаментальними феноменами як «цінність» (право), «простір» (право), «норма» (право), «закон» (право), «система» (право), «благо» (право) тощо. Отже – право – це послідовність!
Відтак, слід задатись питанням: чи без послідовності є право? НІ! Не має. Послідовність постає як принцип. Адже без неї не можливе правозастосування, без неї не можлива система права, без неї не можливі правові режими, правові стани, без неї не можлива система законодавства, правове регулювання тощо. Послідовність – принцип, послідовність – благо, послідовність – норма, послідовність – система, послідовність – метод, послідовність – ПРАВО!


З Вами розмірковував  -

Ярослав МЕЛЬНИК
доктор юридичних наук,
член Науково-консультаційної ради при
Голові Верховної Ради України
адвокат, керуючий партнер АО «Спарта Лекс»